Головна
Ср, 11.12.2019, 01:38
Зареєструйтесь
Логін:
Пароль:
Меню сайта

Категорії каталога
Національно-патріотичне виховання

Рекомендуємо

Головна » Статті » Виховна робота » Національно-патріотичне виховання

Мир в очах дитини
Робота переможця районного етапу обласного мистецько-патріотичного конкурсу «Мир в Україні очима дітей» в номінації «Літературні твори» Данько Параскеви, учениці 9 класу Володарської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Мельника 

Мир в очах дитини 
Понад усе вона любила небо. Цю маленьку закосичену дівчинку найбільше приваблював безмежний небосхил. Можливо, блакить небес нагадувала їй морські хвилі, чи навівала мрії про недосяжні далі, в яких дівча мріяло побувати. Чи може ті хмарки, що летять за вітром, пробуджували в ній подих вільних думок. Або ж просто небо нагадувало їй добрі та ласкаві татові очі. Але сьогодні небо було затягнуте сірою мрякою. Воно зовсім непривітно нависало над землею, неначе давлячи на неї краплями, які щомиті можуть впасти. Впасти так само сумно, як падають сльози з маминих очей.
- Ти точно повинен туди йти? – голос дівчинки злегка дрижить, і це просте на перший погляд питання відбивається гострою луною від стін кімнати. Дівчинка вже достатньо доросла, аби зрозуміти, що відбувається. Але зараз слово «війна» звучить для неї просто як щось жахливе і зовсім нехороше. Вона ще не в змозі охопити всі страхи і болі цього слова.
- Так, доню. А якби й не повинен був, то все одно пішов би. Бо хто ж буде захищати тебе і маму?
На обличчі малої з’являється трохи сумна усмішка, і дівчатко всідається татові на коліна. Їй хочеться щось сказати, але думки плутаються, а слова відмовляються звучати. Є лиш одна нав’язлива річ, про яку навіть думати страшно.
- Обіцяй мені бути обережним, - маленька скоріше вимагає, ніж просить.
- Це вже як вийде, сонечко. Чи ж не буде моя обережність виглядати як боягузтво?
Тато завжди був для дочки другом. Певно, це завдяки тому, що він завжди був чесним із нею. Запал легкого бунтарства в очах завжди надавав йому молодості. Він був скоріше юнаком, ніж чоловіком. Але зараз кожне слово робило його старшим на кілька років. Бо навіть згадка про війну робить дорослішими всіх.
- Але ти все одно маєш берегтися. Бо ми будем тебе чекати, – тон дівчинки роздратований і сердитий.
- Що як, - дівча замовкає на середині фрази, глибоко вдихаючи. Єдина думка, яка її хвилює, зараз підібралася небезпечно близько.
- Що як ти не повернешся? – випалює дівчинка і швидко ховає обличчя в татових обіймах.
І тут стає страшно. Бо тато мовчить. Мовчить дуже болісно і з острахом. Мовчить пронизливо і гірко. А якщо навіть тато не знає, що відповісти, то де взагалі шукати підтримки?
Якщо бути відвертими до кінця, то татові теж страшно. Скільки планів, скільки надій попереду. Скільки людей, близьких серцю. Просто взяти і покинути це все, з повним розумінням того, що можна ніколи не повернутися? Що там? Що за краєм життя? Якою ціною дістанеться мир? Не знає ніхто.
Мир. Красиве, світле слово. Трохи надреальне, трохи с присмаком осяйності і спокою. За цю тонку, крихку мрію хапається він зараз, як за рятівну соломинку.
- Донечко, а що таке мир? – питає тато, теплим поглядом вкриваючи доньку.
Маленька деякий час намагається гарненько подумати над татовим запитанням, але все ж, голі емоції беруть верх.
- Мир – це коли я не боюся, що ти загинеш, - з відчаєм тихо говорить дівча.
Холод мурашками пробігає татові по спині від цієї відвертості. Але кому, як не йому, потрібно бути зараз сильним.
- Подивись на мене, - лагідно просить він дівчинку, і вона підіймає на нього засмучений погляд.
- Я бачу мир. Він у твоїх очах. Я бачу в них сонячне проміння. Я бачу в них іскорки, коли ти смієшся. Я бачу в них твою маму щасливою. Я бачу тебе дорослою, сповненою мрій і надій. Я бачу тебе і ще багато-багато людей, які живуть у щасливому світі, які не бояться нічого. Вони живуть вільно і правдиво, вони можуть бути тим, ким вони є. Я бачу, як кулі перетворюються на бризки роси, а поля, спотворені вирвами, колосяться житом-пшеницею... Це і є мир. І якщо ми з тобою будемо дуже старатися, то мир обов’язково настане.
І він пішов. Пішов туди, звідки повертаються героями. Пішов разом з багатьма іншими. Пішов туди, де сходить сонце, аби очистити світанок від куль. Пішов для того, щоб небо, залите кров’ю, знову стало блакитним.
А вона, як і тисячі інших, буде чекати з надією і вірою. Вона впевнена, що коли настане мир, то тато буде поруч з нею. Бо мир очима дітей – це мир, за який не платять смертю.
Категорія: Національно-патріотичне виховання | Добавив: admin (06.05.2016) | Автор:
Переглядів: 781 | Коментарі: 0 | Рейтинг: / |


 
Пошук в новинах
Володарська ЗОШ №2 © 2019