Книга пам'яті
Триває повномасштабна війна, яку розв’язала проти України російська федерація. З перших годин російської агресії наші співвітчизники мужньо і самовіддано борються з ворогом за незалежність, свободу, Батьківщину. Війна вже забрала тисячі життів українських громадян, вщент зруйновано сотні міст і сіл. На жаль, не оминули втрати і наш заклад освіти. Ми вшановуємо пам’ять полеглих воїнів - випускників ліцею, які загинули у війні з рашистами, захищаючи Україну.
Книга пам’яті ліцею створена як знак поваги і безмежної вдячності до справжніх героїв, наших колишніх випускників, які у різні роки навчалися і закінчили Володарський ліцей ім. В.П. Мельника. Це звичайні хлопці, які в скрутну хвилину для України стали на її захист і поклали свої життя на вівтар перемоги.
Інформацію для книги взято з відкритих інтернет джерел та спогадів рідних і близьких Героїв. Фотоматеріали зібрано з публічних сайтів та соціальних мереж, а також з родинних альбомів і опубліковано з дозволу рідних. Висловлюємо щиру вдячність всім, хто надав інформацію про випускників, поділився спогадами.
Наші герої-випускники повернулися на щиті, склали свої крила… Але для нас вони продовжують жити у безсмерті! Нехай на небі спочинуть їхні душі, а ми на землі не забудемо про них! Герої не вмирають – допоки їх пам’ятають!»
Якщо у Вас є інформація про випускників Володарського ліцею ім. В.П. Мельника, які загинули в кривавій російсько-українській війні, просимо надсилати її на електронну пошту 
Заплакало небо. Верба похилилась.
Замовкли вітри, тільки мати молилась.
Героя душа відлітала на небо,
Упав він в бою, Україно, за тебе.
А поруч, з очима, від болю сумними,
Схилились його бойові побратими.
Помститись клялись вони, взявшись за зброю.
І грім прогримів тричі - СЛАВА ГЕРОЮ!!
Життя, віддане за Україну
Халдай Вадим Ярославович народився 26.07.2002 року у смт. Володарка Київської області. Здобувши повну загальну середню освіту у Володарській ЗОШ І-ІІІ ст.№2, вирішив пов’язати своє життя з армією та у свої 18 років підписав контракт на проходження військової служби в 95 Десантно-Штурмовій бригаді Збройних Сил України. Тримав оборону в жовтні 2021 року в смт. Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Після повномасштабного вторгнення в Україну Вадим разом із побратимами воював у Луганській та Харківських областях. На жаль, 19-річний десантник Вадим Халдай загинув 26 березня 2022 року поблизу села Довгеньке на Харківщині. Під час атаки окупантів боєць отримав поранення, проте продовжував бій. Взявши гранатомет, допомагав побратимам. Але наступне поранення виявилося смертельним. 26.03.2022 року Вадима не стало.
«Мій брат був справжнім патріотом нашої країни. У свої 18 підписав контракт задля того, щоб обороняти і наблизити Україну до перемоги», – розповів брат Героя Андрій Халдай.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі 25.05.2023 нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня
Андрій Павлович Пожилих народився 04 травня 1978 року в селищі Володарка. Базову середню освіту здобував у Володарській школі №2. У 1993-1996 роках навчався в професійно-технічному училищі №27. Отримав професію газоелектрозварювальника. Після закінчення навчання проходив строкову військову службу. До повномасштабного вторгнення ворога, будучи майстерним автомеханіком, Андрій разом з братом Олександром займався ремонтом автомобілів.
15 червня 2022 року вступив до лав Збройних сил України та став на захист Батьківщини. Був поранений та після проходження реабілітації знову повернувся на передову. 04 грудня 2022 року водій стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти Андрій Павлович Пожилих загинув під час танкового обстрілу ворогом поблизу села Терни Донецької області. Наш воїн був вірний військовій присязі, чітко виконував поставлені бойові завдання, віддав своє життя за свободу та незалежність України.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Чесний і вірний син України
Михайло Євгенійович Паламарчук народився 25 червня 1996 року в місті Києві. Закінчив Володарську ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 в 2013 році. За роки навчання зарекомендував себе старанним, відповідальним і обдарованим учнем, якого любили і вчителі, і однокласники. В 11 класі Михайло став переможцем ІІІ (обласного) етапу ІІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, представляв Володарський район на ІV (всеукраїнському) етапі Конкурсу.
Закінчивши школу, вступив у Київський університет імені Бориса Грінченка, де навчався з 2013 по 2018 рік за спеціальністю психологія.
Він брав активну участь в науковому та соціально-гуманітарному житті інституту: був учасником програми семестрового навчання в Університеті Кадису (Іспанія), учасником Плейбек Театру, численних наукових семінарів і конференцій, головою Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених Інституту людини, членом Вченої ради Інституту людини. Мріяв стати науковцем, навчався в аспірантурі та працював над дисертацією. Крім того, Паламарчук Михайло надавав психологічну допомогу, працював в КМКЦ «Трамплін», де мав беззаперечний авторитет висококваліфікованого фахівця, керував практиками здобувачів Інституту людини спеціальності Психологія.
Друзі та рідні кажуть, що він був добрим, щирим та завжди готовим прийти на допомогу. За відгуками колег по роботі та однокурсників з університету Михайло не відмовив жодній людині, яка зверталася до нього за допомогою, порадою чи підтримкою. Він був дуже привітною, яскравою людиною, талановитою, здається, в усьому.
«Михайло в моїй пам’яті залишився як один із найсвітліших і найтепліших викладачів. Своєю любов’ю до науки він вмів зарядити буквально за кілька хвилин розмови. Я бачила в ньому майбутнє нашої держави, адже він був справді відданий своїй справі і навчав з іскоркою і любов’ю в очах» - згадує студентка Ірина Матрунчик.
«Михайла я знала ще з часів його студентства. Він з перших же хвилин знайомства підкорював своєю відкритістю та добротою, теплою енергійністю, а його позитивне світосприйняття було настільки «заразним», що поруч з ним світ завжди здавався привітним і радісним. 25 лютого 2022 року Михайло написав мені « Ситуація така: я мобілізувався. Дослідження триває. Повернусь – дороблю». Не судилося» - ділиться болючими спогадами викладач Ольга Лозова.
Із самого початку повномасштабного вторгнення на територію України Михайло без вагань пішов до лав Збройних сил добровольцем. Старший стрілець парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону, старший солдат Паламарчук Михайло Євгенійович, проявивши стійкість та мужність, до останнього залишався вірним військовій присязі та своїй Батьківщині. Він загинув 30 червня 2022 року в бою з російськими окупантами поблизу міста Лисичанськ у Луганській області, до останнього подиху зі зброєю в руках захищав рідну землю від рашистських загарбників. Йому було лише 26.
Михайло Паламарчук назавжди в нашій пам’яті буде справжнім патріотом, Людиною з активною громадянською позицією, чесним і вірним сином України! Схиляємо голови в жалобі… Вічна пам’ять і слава Герою!
Макаренко Андрій Вікторович, позивний Макар – старший солдат, командир бойової машини, командир відділення 6 механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72 бригади народився 27 березня 1980 року в селищі міського типу Поліське Поліського району Київської області у сім’ї робітників. Андрій ріс добрим, сміливим, дбайливим сином, був опорою для родини. У 1986 році пішов навчатися до місцевої школи, захоплювався спортом, грою у футбол, любив з дідусем рибалити та збирати гриби, завжди допомагав по господарству.
За програмою відселення з зони чорнобильської катастрофи в 1994 році родина змушена була покинути рідний дім та переселитися до смт. Володарка, де Андрій продовжив навчання у Володарській школі №2. У 1998 році він здобув професію водія-зварювальника у місцевому професійно-технічному училищі. Після навчання був призваний на строкову службу, відслуживши, закінчив Школу міліції і тринадцять років працював на посаді дільничого. На роботі його цінували за професіоналізм та відданість службі, за що був неодноразово нагороджений.
У 2003 році одружився. У шлюбі народилися два сини, для яких був гідним прикладом мужності, вірним другом та люблячим батьком.
У 2016 році став до лав Збройних сил України, з 2017 року брав участь в АТО, був нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
З початку повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини, брав участь у боях за звільнення Київщини, захищаючи волю та незалежність нашої країни. Мужньо виконував свій військовий обов’язок, був відданий військовій присязі. Андрій показав себе як вірний і надійний побратим, герой, який стояв за правду і справедливість.
Загинув 2 березня 2022 року в с. Козаровичі Вишгородського району на Київщині, відбиваючи штурмові дії противника. Андрій ціною власного життя врятував своїх побратимів, прикриваючи їх. Внаслідок ворожого обстрілу отримав поранення, не сумісні з життям.
Героя було поховано 7 березня 2022 року у Володарці. Нагороджено посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Андрій Макаренко був справжнім патріотом, який віддав життя за свій народ, вільну Україну, він назавжди залишиться в пам’яті та серцях, які його знали і любили.
Світлий янгол, повернутий на небо
Володимир Володимирович Карпенко народився 5 січня 2000 року в селищі Володарка Київської області. Закінчив Володарську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №2 у 2015 році та Ржищівський індустріально-педагогічний фаховий коледж, де здобув фах газоелектрозварювальника, майстра виробничого навчання. У вільний час любив читати. Пройшов строкову службу в Державній прикордонній службі України на посаді кінолога. Звільнився наприкінці 2021 року. Розпочати цивільну кар’єру він так і не встиг.
В перший день повномасштабного вторгнення рф в Україну сержант Володимир Карпенко вступив в ряди добровольців ЗСУ. 3 червня 2022 року в складі 72 ОМБ Білої Церкви на посаді стрільця-зенітника зенітно-ракетного взводу другого стрілецького батальйону проходив службу на Сході України, разом з побратимами боронив околиці м. Бахмут. У квітні 2022-го сержант Карпенко В.В. був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
22-річний сержант Володимир Карпенко, позивний Гром, загинув 11 серпня 2022 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання біля міста Горлівка в результаті обстрілу касетними снарядами.
«Ми познайомились на блокпосту, де разом несли службу. Я з лав Національної Поліції, Володимир – із ЗСУ. Світлішої людини я не зустрічала. І ніколи не забуду його слів “Хто, якщо не ми, хто ж буде захищати рідну землю”... Він так любив життя, скільки мав планів, мрій... так не вистачає його підтримки», – розповіла товаришка воїна Юлія Дарчук.
«Мій дядько був розумним, добрим, завжди був за справедливість. Був патріотом своєї країни, добре знався на історії. Був найкращим другом, завжди давав хороші поради», – додала племінниця Анастасія Саганець.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі 28.03.2023 сержанта КАРПЕНКА ВОЛОДИМИРА ВОЛОДИМИРОВИЧА нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (ПОСМЕРТНО).
Ганецький Юрій Петрович народився 19 жовтня 1983 року в селищі Володарка. У 1998 році закінчивши Володарську школу №2, продовжив навчання у Володарському професійно-технічному училищі №27. Отримавши професію електрогазозварювальника, проходив строкову службу в українській армії, працював зварювальником на різних підприємствах селища Володарка та міста Біла Церква.
Захищати рідну землю від російських загарбників хоробрий солдат пішов ще у 2014 році під час антитерористичної операції на сході України. Разом із своїми побратимами гідно боронив цілісність нашої держави.
Після повернення з АТО продовжив працювати за фахом. У перший же день повномасштабного вторгнення був призваний за мобілізацією захищати Україну. Був поранений, та після проходження реабілітації знову взяв до рук зброю. Юрій був вірний військовій присязі, чітко виконував поставлені бойові завдання, був прикладом для побратимів, за що неодноразово був нагороджений медалями та відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі».
30 червня 2024 року старший солдат, водій-електрик Юрій Ганецький загинув під час виконання бойового завдання. Його життєва стежина обірвалася назавжди. Виконуючи свій обов'язок щодо захисту держави, він до останнього подиху залишився вірним присязі й українському народові.
Врівноваженим, доброзичливим, відповідальним, готовим завжди підставити своє плече, саме таким Юрій Ганецький залишиться в пам'яті побратимів, друзів, рідних та знайомих.
За покликом серця
Йому було 23, а він уже встиг зробити те, на що дехто з його однолітків не зважився б протягом усього життя – з гідністю виконав свій обов’язок перед Батьківщиною. Роман Володимирович Бублієнко (позивний Бублік) народився 25.04.1993 року у селищі міського типу Володарка Володарського району Київської області. "Бубліком" хлопця почали називати ще з шкільних часів через його прізвище та худорляву статуру, але він ніколи на це не ображався. Дуже любив риболовлю, обожнював готувати, чудово малював, мав до цього справжній талант.
2008 року закінчив 9 класів Володарської загальноосвітньої школи №2, після чого вступив до Володарського професійно - технічного ліцею, який закінчив у 2011 році, здобувши там професію газоелектрозварювальника. Деякий час працював за фахом, а 24.01.2012 року був призваний на строкову службу, яку проходив у військово - морських Силах України у місті Севастополь.
Повернувшись додому, Роман одружився і став щасливим татусем: в нього народився син. Та у вересні 2016 прийняв відповідальне рішення – став на захист незалежності України, вирушивши на буремний Донбас, щоб у жодному українському селі чи місті люди не бачили горя війни.
Солдат, гранатометник, командир відділення, командир бойової машини 72-ї окремої механізованої бригади Бублієнко Роман усі бойові завдання виконував з честю, доблестю і героїзмом, як би не було важко, ніколи не скаржився.
01.12.2016 року Романа Володимировича було нагороджено почесною відзнакою "Холодний Яр" 3 ступеня, 02.12.2016 - медаллю "За відвагу" 3 ступеня, а 10.01.2017 року - почесним військовим знаком "За взірцевість у військовій службі" 3 ступеня.
1 лютого 2017 року поблизу Авдіївки Донецької області від чисельних осколкових поранень під час ворожого артилерійського обстрілу Роман Бублієнко героїчно загинув під час виконання бойового завдання. Перестало битися серце вірного сина України.
Указом Президента України від 1 лютого 2017 року, "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У пам’ять про колишнього учня, який загинув, захищаючи Україну, у Володарській ЗОШ І-ІІІ ст. №2 ім. В.П.Мельника у 2018 році відкрили меморіальну дошку.